ГоловнаСуспільствоОсвіта

Стратегія Табачника: маніпуляції, пустослів’я та повернення в СРСР

Сьогодні, 28 жовтня, у Києві проходить ІІІ Всеукраїнський з’їзд освітян. Під час цієї масштабної події (за участі тисячі делегатів!), громада освітян - майже напевно - легітимує своїм рішенням міністерські документи – настільки ж сумнівні, наскільки важливі для освіти. Йдеться про «Національну стратегію розвитку освіти на 2012-2021 роки» і новий закон «Про Вищу освіту». (Планувалося також розглянути «Етичний кодекс українського вчителя» - та його в останній момент зняли з порядку денного, хоча й не відмовилися від нього остаточно). З’їзд, без сумніву, ці документи схвалить. Після чого їм пряма дорога у Верховну Раду і на стіл Президента.

Стратегія Табачника: маніпуляції, пустослів’я та повернення в СРСР
Фото: foto.ru

У день, коли Міністерство освіти і науки, молоді та спорту проводить з’їзд на підтримку своїх ініціатив, LB.ua публікує альтернативний погляд на поставлені питання. Далі наводимо тексти виступів на круглому столі з питань освіти експертів, громадських діячів та освітян, опозиційних до Міністерства. До слова, жодну з громадських організацій на міністерський з’їзд не запросили.

Павло Полянський, голова ГО «Центр освітнього моніторингу»:

Фото: glavcom.ua

Згідно статті 16 «Закону про освіту», найвищим органом громадського самоврядування в освіті є саме з’їзд педагогічних працівників. Вперше за історію української освіти цей з’їзд організовує політична команда позаполітичного за визначенням освітнього міністерства. Насправді головними будуть не питання освіти, а намагання шквалом усіляких проектів створити видимість, що впродовж півтора року в Міністерстві займалися не лише тим, що політично й економічно вигідно, а навіть, начебто, трохи й освітою. Щоб снаряди пролетіли над окопами.

Список тисячі делегатів з’їзду був сформований з розрахунку 1 делегат від 850 працівників освіти. Виявилося, що від Криму чомусь обрали делегатами трьох директорів київських шкіл. Порядок денний з’їзду – терра інкогніта, ніхто його не знає.

Ми провели експертне опитування серед освітян в усіх регіонах України. Респондентами стали 189 учителів, 81 методист обласної ланки, 54 управлінця з міських і районних відділів освіти. Отож, 84% опитуваних не отримували достатньо інформації про підготовку з’їзду та питання, що розглядатимуться на ньому. 92% не брали участі у висуванні та обранні делегатів з’їзду. При цьому 85% респондентів вважають, що делегатів мають висувати педагогічні колективи. Решта людей покладаються в цьому питанні на управління освіти і профспілки або взагалі не визначилися. Тут ми чули мотиви соціальної апатії і зневіри. Більше того – 12% опитаних вважають, що документи, які будуть розглядатися на з’їзді, навіть не повинні бути опубліковані для громадського обговорення. І ключове питання: «Чи вважаєте ви, що з’їзд прийме рішення, які приведуть до суттєвого поліпшення соціального статусу педагогів та стану справ в освіті?». 71% опитаних так не вважають. Додам лише, що цей з’їзд буде профінансовано за бюджетною програмою «Методичне забезпечення діяльності навчальних закладів».

Микола Дробноход, голова ГО «Академія наук вищої школи»:

Фото: rferl.org

Громадськість все ж таки розуміє, що нам потрібна дещо інша освіта, аніж та, яка є на сьогодні. Я дякую за те, що закон («Про вищу освіту» - А.М.), який так вперто протягало Міністерство і протягує сьогодні до Верховної Ради, не прийнятий. Тому що в цьому законі пропонуються такі новації, які абсолютно не відповідають потребам розвитку нашої освіти і науки. І ось, не довівши до ладу один документ, ні з того ні з сього, як Пилип з конопель, Міністерство за місяць готує з’їзд освітян.

Проблем море, і жодна з них не мала належного обговорення, відгуків від громадськості і освітян. Я не бачив, щоб в центральній пресі було надруковано для широкого обговорення текст «Національної стратегії розвитку освіти на 2012-2021 роки». Всі недоліки, всі недоречності, які мали місце раніше в підготовці документів в галузі освіти, закладені й у цей документ. Здається, ці люди не знають, що таке стратегія. Перелічено питання, про які всі знають – і немає шляхів їх вирішення. Кожен пункт – лише декларація, яку можна розуміти по-різному.

Падіння якості освіти – ось головне питання сьогодні. І воно тягне за собою аналогічний процес у вищій школі. Ми сьогодні зруйнували психологічну сутність дитини, вона живе у своєму вимірі. Освітяни говорять такі великі слова: «Ми формуємо особистість». Ніхто нічого сьогодні не формує, особистість ліпиться просто, як із пластиліну, з інтернету, телевізора, електронних ЗМІ і, безумовно, з пива.

Ірина Бекешкіна, директор Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва:

Фото: od-news.com

Я випадково отримала анкету так званого студентського референдуму з приводу нового закону «Про вищу освіту», який напередодні з’їзду було проведено в вузах. Як соціолог я була абсолютно шокована. Там ставляться питання такого штибу: «Чи хотіли б ви, щоб студенти мали стипендію на рівні прожиткового мінімуму?», «Чи хотіли б ви, щоб плата за навчання була незмінною протягом всього часу навчання?». Для чого було ставити такі зрозумілі питання, стає ясно тільки в кінці – коли запитується «Чи хотіли б ви, щоб закон «Про вищу освіту» був ухвалений якнайшвидше?». Тобто цілком зрозуміло: якщо ви хочете мати підвищення стипендії, якщо ви хочете, щоб плата залишалася стабільною, якщо ви хочете обирати предмети – тоді так, треба якнайшвидше приймати закон «Про вищу освіту».

Потім почали розбиратися: може, це справді студенти напередодні з’їзду хочуть якось простимулювати керівництво, щоб підвищили стипендії, щоб прийняло такий закон. Ні. Дивлюся – був лист від Табачника про підтримку такої «студентської ініціативи». Потім виявилося, що і керівників навчальних закладів збирали, щоб вони підтримали цей референдум. Очевидно, що це ігри недитячі.

Це свідчить взагалі про підхід керівництва вищої освіти до студентів. Чому може навчити десятки тисяч студентів цей референдум? Що маніпулювати громадською думкою можна? Бо студенти не дурні, вони все зрозуміли: якщо хочеш підвищену стипендію – підтримай закон. Це саме робиться у нас на кожних виборах. Це певний стиль керівництва, і його студенти приймають. Це виховання аморальності керівництвом вищої освіти в Україні. Це впровадження думки в молоді голови: щоб досягти своєї мети, будь-які засоби прийнятні і потрібні.

Ігор Лікарчук, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти:

Фото: vovse.net

Якщо говорити про «Стратегію розвитку освіти на 2012-2021 роки», то дуже складно дати їй оцінку, бо нічого оцінювати. Є багато сторінок тексту, опублікованого, а точніше схованого на важкодоступному сайті Міністерства - за 18 днів до прийняття. В цілому, я сказав би так: стратегії немає. Нинішнє керівництво Міністерства освіти і науки України не знає, куди вести освіту України. Є шарахання між деякими здобутками радянської моделі освіти, російським досвідом і гіпотетичними уявленнями про те, якою може колись бути освіта України. Я глибоко переконаний, що цей документ, якщо він буде прийнятий, - є небезпечним для держави Україна.

В освіті є три болючих проблеми. Перша - управління, яке сьогодні скочується до гірших традицій централізованої системи. Друга – проблема якості освіти. Інститут Горшеніна провів опитування, яке показало: половина опитаних незадоволена якістю шкільної освіти в Україні. Третя – проблема економіки освіти. Жодної з цих проблем Стратегія не деталізує і взагалі не визначає як важливі.

Цей документ також дає можливість маніпулювати майбутнім освіти. Думаю, задля цього він і укладений. Тут є загальні фрази, лозунги, декларації, але під них можна зробити будь-який документ. В цьому є дуже велика небезпека. Як у приказці – у мутній водичці дуже гарно ловиться рибка. До того ж, прийнявши цей документ, ми відходимо від елементарних традицій європейської освітньої політики. Я вже не кажу навіть про те, що в ньому відсутня згадка про Болонський процес. Там немає реальних механізмів автономного управління закладами освіти, зокрема університетами.

І як може бути таке, що в жодному засобі масової інформації не опубліковані списки делегатів Всеукраїнського з’їзду освітян? З’їзд проводиться в Палаці культури одного з київських університетів – з високою огорожею, за яку буде важко доступитися. Це Авіаційний університет.

Лілія Гриневич, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти:

Фото: glavcom.ua

Всі світові дослідження показують, що головний фактор, який має кореляцію з якістю освіти – фактор вчителя і викладача, його кваліфікації і соціального становища. У Стратегії ми бачимо заяложені старі фрази і підходи, які цього питання не з’ясовують. Тому брак уваги до вчителя, мабуть, хотіли компенсувати створенням для нього «Етичного кодексу».

Наш кодекс перевершив всі інші подібні документи в одному – в обсягу пустослів’я і переліку правил для вчителя. Правил, які часом зазіхають на його особисте життя. Цей кодекс створює нові важелі тиску на вчителя. Є і такі норми, як у статті 27: «Вчитель має бути прикладом участі в громадському житті суспільства завдяки своїй благочинній діяльності».

Сьогодні ми маємо фактично радянську деформовану модель управління освітою. Сьогодні вчитель невільний. Він не має академічної свободи. Він поставлений на коліна своїм соціальним забезпеченням, своїм соціальним статусом. Сьогоднішня влада так чи інакше примножує всі репресивні механізми тиску на вчителя. Це і є причина загальної вчительської депресії, яку можна в нас спостерігати.

Ігор Лікарчук: Крім того, цей документ передбачає створення «полиции нравов» для педагогів. У кожному закладі освіти має бути створена комісія з педагогічної етики з представників адміністрації. А у Міністерстві такий комітет має бути створений з представників керівництва Міністерства, зокрема самого міністра. У кодексі записано «в особистому житті вчитель має бути вірний тому слову, яке він дав». Тобто якщо вчитель дав слово вірності своїй дружині і його порушив, то його мають розглядати на засіданні комісії з педагогічної етики. Думаю, дехто дуже скучив за партійними зборами радянських часів, коли розглядали моральне обличчя комуніста. Але гірше всього те, що цим комісіям делегується право вносити пропозиції про можливість перебування педагога на посаді.

Сергій Квіт, Президент Києво-Могилянської Академії:

Коли я шукав проект «Національної стратегії» на сайті, то натрапив на таку інформацію, що відповідні відділи Ради Європи похвалили Міністерство, зокрема, за цей документ. На сайті Ради Європи такої інформації немає. Зокрема в комюніке за результатами зустрічі Міністрів освіти в Києві (хоча жоден міністр не приїхав) - ні в англійській, ні російській версії - такого немає.

Стратегію треба читати крізь призму проекту закону про «Вищу освіту», який протягом року не змінився в концептуальних положеннях. На перше місце винесено «оновлення законодавчої, нормативної бази». Це за Фройдом, вони проговорилися, що їх хвилює – щоб закон «Про вищу освіту» прийняли якомога швидше. Є і такий пункт: «інтегрування національної системи освіти в європейський освітній простір». Нагадаю, в перших числах березня минулого року у Відні на конференції Асоціації європейських університетів було оголошено, що Болонський процес завершено, тому що єдиний європейський простір вищої освіти вже створено. Це те, до чого ми так і не долучилися.

Маркер щодо інтеграції – це те, як закон ставиться до так званого третього типу освіти, до PhD-програм. Аспірантура просто перейменовується в PhD, зміст не змінюється ніяк - тобто це пострадянська аспірантура, і немає ніякої нової якості. Можемо згадати і вперту боротьбу Міністерства освіти проти англійської мови. Це теж питання інтеграції – ігнорування англійської як тієї мови, без якої неможливо інтегруватися, тому що не можна розуміти своїх колег з Європи, Америки, Австралії та інших країн.

В Стратегії жодного разу не фокусуються на реформуванні університетів. Люди, які це писали, не просто розуміють, про що йдеться. Ніде немає жодної згадки про науку. Не може бути ніякої вищої освіти без науки. Пропонується ввести якусь «державну складову», оптимізувати перелік спеціальностей і стандартів, що зробить неможливими міждисциплінарні програми. Насамкінець, хочу сказати, що навіть слова «автономія» тут немає. Навіть якщо наш міністр десь виступає, він весь час каже про автономію університетів, а тут цього й близько немає. Загалом, ця Стратегія взагалі не має сенсу і не є причиною, щоб серйозні люди збиралися і думали з цього приводу.

Від редакції. Відгуки експертів про нові міністерські закони та особливості сьогоднішнього з’їзду не надто обнадійливі, але привід залишатися оптимістами все ж є. На початку з’їзду вчителі не побоялися висловити свій протест, висміявши дилетантські заяви прем’єра Азарова про зарплати освітян. Можливо, педагогам стане мужності і на те, щоб не підтримувати не менш відірваних від життя документів від відомства Табачника.

Альона МельникАльона Мельник, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram