Освітні перспективи в передвиборчих обіцянках

Печать

Вибори відгриміли, і невдовзі новий склад Ради нарешті приступить до роботи. Окрім неминучих і очікуваних протистоянь на ідеологічному ґрунті, депутатські фракції напевне візьмуться і за виконання більш скромних, не особливо «розкручених» пунктів зі своїх передвиборчих програм. У цій статті ідеться про одну з тем, що присутня в обіцянках більшості партій.

Студенти, їхні батьки та викладачі становлять немаленьку частину електорату
Студенти, їхні батьки та викладачі становлять немаленьку частину електорату

Нещодавно «Владометр» уже почав досліджувати тему обіцянок, які партії дають молодим людям. Чільне місце серед них, звісно, займають обіцянки стосовно освіти, особливо вищої освіти. Адже студенти, їхні батьки та викладачі становлять немаленьку частину електорату, до того ж нерідко вимогливу і зацікавлену не лише в суто матеріальних стимулах. Саме на освітніх ініціативах хотілось би зосередити увагу цього разу.

Серед партій, які пройшли до парламенту, лише ВО «Свобода» не знайша місця для яких-небудь обіцянок у цій сфері – ЦВК обмежує обсяг передвиборчих програм, тож націоналістам довелось зосередитись на проблемах, які вони вважають більш пріоритетними. Решта партій-фаворитів не забули про проблеми шкіл та університетів. Цікаво, втім, що за змістом партійні обіцянки чітко діляться на дві категорії. З одного боку – учасники нинішньої владної коаліції, Партія регіонів та КПУ, з іншого боку – опозиціонери «Батьківщина» і УДАР.

Не можна сказати, що саме в цьому питанні згода між регіоналами та комуністами була передбачуваною, адже не йдеться про «ідеологічні» питання мови чи стосунків з Росією. Тим не менш, обидві партії обрали ту саму тактику – тактику популізму, яка напередодні виборів магічним чином стала спільною і для адептів повернення в СРСР, і для партії великого капіталу.

КПУ, зокрема, обіцяє «повернення до державної безкоштовної дошкільної, середньої, професійно-технічної та вищої освіти». Взагалі-то безкоштовність всіх рівнів освіти у нас гарантована Конституцією, але комуністи можуть мати на увазі, приміром, забезпечення 100% державного замовлення чи навіть повну заборону будь-якої приватної і платної освіти. Не менш радикальною видається обіцянка витрачати 10% ВВП на освіту (імовірно, йдеться лише про державні витрати). В принципі, такі цифри не є фантастичними – згідно з даними CIA World Factbook, Куба та декілька дрібних країн навіть перевершують цей показник. Україна зі своїми 5,3% – відвертий середнячок, вона стоїть нижче за Францію, США і тим більше країни Скандинавії. Тож сама по собі ідея підвищувати частку витрат на освіту в національній економіці – непогана. Однак і прямої залежності між витратами та результатом немає. Школи Фінляндії (5,9%) чи швейцарські університети (5,2%) навряд чи поступаються за якістю освітнім закладам Молдови (9,6%). Окрім простого зростання витрат, потрібні структурні реформи, про які в програмі не згадано жодним словом.

На сьогодні, згідно з законодавством, бюджетні місця повинні складати не менше 50% від усіх місць у державному університеті
Фото: Макс Левин
На сьогодні, згідно з законодавством, бюджетні місця повинні складати не менше 50% від усіх місць у державному університеті

Мне кажется, что последние несколько лет правительство, созданное Президентом Виктором Януковичем, пытается сделать гуманитарную политику значительно более либеральной, менее детерминированной, менее навязываемой государством— Дмитрий Табачник

Так само «кількістю», а не «якістю» вирішили тиснути регіонали, хоч і називають свої ініціативи «покращенням якості освіти». Покращення у їхній програмі зводиться до 75% бюджетних місць у вишах та підвищення студентських стипендій до рівня мінімальної зарплати. Це звучить скромніше, ніж обіцянки комуністів. На сьогодні, згідно з законодавством, бюджетні місця повинні складати не менше 50% від усіх місць у державному університеті, а базова стипендія становить 730 гривень (останнє підвищення було суто формальним, адже через індексацію розмір стипендії ще раніше вийшов на цей рівень). Варто нагадати, що за останні роки регіонали підготували аж два законопроекти, покликані реформувати вищу освіту: урядовий проект (він же проект «Табачника») та проект від депутата Юрія Мірошниченка. Після студентських протестів до урядового проекту таки додали норму про стипендії на рівні прожиткового мінімуму (а не мінімальної зарплатні, яку згадано у передвиборчій програмі, хоча це майже одна й та сама цифра). Про 75% бюджетних місць не було навіть мови. У проекті Мірошниченка не було ні того, ні іншого. Отже, враховуючи попередні «досягнення», є підстави засумніватись у щирості нових освітніх обіцянок партії влади. До того ж Табачник і компанія вміють знайти обхідні шляхи задля компенсації збільшених витрат – наприклад, впровадити нові платні послуги у вишах або ж звузити коло студентів, що мають право на стипендію.

Зовсім інша ситуація у стані опозиціонерів, «Батьківщини» та УДАРу, чиї «університетські» обіцянки прямо протилежні ініціативам чинної коаліції. Звісно, у їхніх програмах теж є фрази про «доступну» та «безкоштовну» освіту, але тільки стосовно середньої та професійно-технічної освіти. Знову ж таки незрозуміло, навіщо обіцяти те, що гарантується Конституцією, а у випадку середньої школи – ще й Загальною декларацією прав людини. Крім того, кандидати від «Батьківщини» згадали про свою репутацію популістів і пообіцяли не закривати сільські школи, явно на противагу поточній «оптимізації», яку активно проводить нинішня влада. Навіть те, що в багатьох селах школярів стало менше, ніж вчителів, а в класах сидить по двоє-троє дітей, не спонукає опозиціонерів усе ж подумати про використання шкільних автобусів…

Обіцянки опозиційних партій студентам та викладачам, натомість, не обов’язково передбачають збільшення чи бодай збереження доступності освіти. У програмі «Батьківщини» йде мова про «державні гранти на отримання вищої освіти», в УДАРу – про «державні гранти для навчання обдарованої молоді у найкращих вищих навчальних закладах України і світу». Навіщо гранти на вищу освіту, яка й так є безкоштовною? Чи не означає це, що навчання в університетах стане цілком платним, і тільки частина студентів (незрозуміло, чи це буде велика частина, чи лише обрані) отримуватиме державну підтримку у вигляді грантів? Ці майже ідентичні обіцянки від опозиційних партій можуть свідчити про їхнє намагання виглядати «прозахідними». І справді, у світі існує тенденція до впровадження чи підвищення плати за навчання в університетах, однак вона заторкнула далеко не всі західні країни, а ті уряди, що вирішують проводити таку політику, стикаються з масштабними студентськими протестами. Тому не дивно, що українські опозиціонери дуже завуальовано говорять про свої плани змінити систему плати за навчання.

Студентські профспілки та молодіжні організації виступили за системні зміни, насамперед за надання університетам автономії
Фото: Макс Левин
Студентські профспілки та молодіжні організації виступили за системні зміни, насамперед за надання університетам автономії

Серед інших обіцянок «Батьківщини» – лише збереження зовнішьного незалежного оцінювання при вступі, безсумнівне досягнення «помаранчевих» часів, яке навіть регіонали не наважились цілком скасувати. А ось УДАР і в решті обіцянок надихався неоліберальною політикою західних країн. Зокрема, партія Кличка планує розширити права університетів – а саме, залучати бізнес до фінансування університетів та надати право комерціалізувати власні наукові розробки. Остання частина обіцянки, звісно, відповідає сучасним тенденціям, однак в Україні виглядає ледь не безглуздо. По-перше, у нас не подолано радянський спадок розділення науки та освіти, внаслідок чого дослідження є парафією Академії наук і займають другорядне місце в діяльності університетів. По-друге, мізерне фінансування науки, еміграція перспективних учених та відсутність сучасного обладнання ставлять під сумнів можливість появи комерційно привабливих розробок. Але саме по собі збільшення фінансової автономії університетів (що б під цим не малось на увазі) виглядає цілком досяжною справою, тим більше це пріоритет не лише УДАРу: подібні плани виношує і Партія регіонів, хоч і не згадує їх у передвиборчій програмі.

Як бачимо, думки чільних партій про вищу освіту розділились. Одні роблять ставку на популізм, інші на імідж сучасних прозахідних діячів. Обидві тактики можуть принести електоральний успіх, залежно від того, що студенти та викладачі цінують більше – зростання витрат на чинну освітню систему чи структурні неоліберальні реформи з метою зміни системи. Однак кампанія «Проти деградації вищої освіти» показала, що студенти не хочуть вибирати між цими двома крайніми позиціями. Студентські профспілки та молодіжні організації виступили за системні зміни, насамперед за надання університетам автономії (академічної, а не лише фінансової). Водночас студенти відстоювали збереження рівного доступу до навчання у вишах, без преференцій для тих, хто має змогу платити великі суми грошей. Одним із гасел кампанії було «Менше економії, більше автономії!». Можна не сумніватись, що саме такого компромісу між обіцянками різних партій студенти вимагатимуть і від нового парламенту.

Тэги: образование, выборы, парламентские выборы, высшее образование
Печать
Материалы по теме
Читайте в разделе

Выбор читателей
СБУ каже, що екс-нардеп від КПУ Александровська та її син давали міськраді Південного $ 9 000 за сепаратизм, хоча отримали від ФСБ на підкуп “у кілька разів більшу суму”. Як ви гадаєте, скільки грошей прислала ФСБ і який відсоток вкрали комуністи?