Є суніти (які вважають обов’язковими не тільки приписи Корану, але й Сунни – висловлювання та діяння пророка Мухаммада) і шиїти (які критично ставляться до Сунни). В свою чергу, в сунітів (кримські татари в більшості є сунітами – «Лівий берег») існує чотири традиційні правові школи або, як іще їх називають, ісламські «стилі життя» – мазгаби. Ханафітський – це «конформістський стиль». Ханіфіти вважають, що мусульмани у деяких випадках можуть дотримуватися місцевого звичаю, якщо той явно не суперечить Корану. Їх часто звинувачують у «наслідуванні невірних», хоча й визнається їхній успіх у джихаді (боротьбі за віру, місіонерстві – «Лівий берег»). Стилю дотримуються на півночі – від Європи до Китаю, серед неарабських народів. Послідовники малікітського мазгабу також роблять поступку звичаям, але цей стиль більш «інтуітивний». Головне – як підкаже серце, інтуїція, совість. Шафіїтський мазхаб «раціональний»: пропонується відшукувати в історії ісламу прецеденти і на їх основі робити умовиводи. Ханбалітський мазхаб є «ортодоксальним». Тут скрупульозно дотримуються Сунни і відкидають нововведення, що можна спостерігати у Саудівський Аравії. Не слід забувати і про такі течії, як політичний іслам, фундаменталізм або ваххабітів, пан-ісламізм, які дескридитують традиційний іслам, та ліберальний іслам, ісламський фемінізм. Тобто іслам не завжди радикальний, але й не завжди поміркований.
Представники різних течій по-різному трактують слова в Корані про носіння мусульманського одягу. Якщо ж вдуматися в смисл носіння хустки, то він однаковий для всіх трьох релігій Авраама – юдаїзму, християнства та ісламу. Хустка чи хіджаб – не самоціль, а в першу чергу скромність. Це підтверджують слова Корану про те, що жінки повинні закривати груди. Але ж в Корані ні про шию, ні про голову нічого не сказано!
Діалог навряд чи вийде. Радикальні мусульмани живуть за принципом «дозволено тільки те, що прямо дозволено Кораном». А помірковані віруючі – за принципом «дозволено все, що не заборонено». Кожен має право сповідувати свої цінності. Але це сповідування точно не повинно стосуватися фотографії у паспорті.
У 2005 році Франція святкувала сторіччя прийняття закону, який відділив церкву від держави, а тепер країна вертається назад в ті часи і повинна вирішувати проблеми сторічної давнини. Так і Україна повертається до вже колись вирішених питань, коли вилучили графу національності в паспорті.
Паспорт – це документ, який підтверджує згоду особи, записаної і зображеної на фотографії в ньому, поважати і виконувати Конституцію України та її закони. Це документ, що повязує людину з державою.
Якщо жінка на фотографії в паспорті буде в хіджабі, це чітко вказуватиме на її релігійну належність. Це буде неписемний запис, вказівка на релігію, яку сповідує власниця паспорту. В Конституції України принцип відокремленості, роздільності церкви і держави викладено у ст. 35: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви». З цього випливає, що Україна є світською державою. Політика відділення церкви від держави та демократія переплетені один з одним. Так і має бути.