ГоловнаСуспільствоЖиття

Мобілізовані

Попри усілякі негаразди та елементарні злидні, Україна має чималий людський капітал. І йдеться не просто про хороших, порядних, патріотичних людей (яким принагідно усім доземний уклін), а про речі суто практичні: наявність чималої кількості якісних мізків та мистецьких талантів, тих, що рухають вперед цивілізацію. Але в ході війни ми можемо марно розтринькати цей капітал, відновлення якого у кількості, потрібній для оновлення країни може бути проблематичним.

Фото: Макс Левин

Кілька коротких історій з мого оточення. Підозрюю, що вони не оригінальні, і багато хто може розповісти щось подібне. Не називаю прізвищ людей, які нині служать, або невдовзі служитимуть у війську з єдиної причини: не хочу, щоб у когось виникла і тінь думки, що вони боягузи і хотіли б уникнути виконання свого обов’язку, щоб цим людям задавали неприємні питання. Отже, гляньмо, кого у нас посилають на фронт.

Популярний серед студентів університетський викладач, гуманітарій. Мобілізований як резервіст у травні. Поранений під Донецьком, нині на лікуванні.

Науковець, гуманітарій, має докторський ступінь (аж ніяк не купований). Мобілізований як резервіст влітку, воює.

Молодий кінорежисер, автор документальних стрічок про Майдан, щойно розпочав викладацьку кар’єру. Мобілізований. Коли у військкоматі зауважив, що він викладач і, можливо, його мобілізували помилково, почув у відповідь: «Ти що, вчитель сільської школи? Тих забирати не можна, а ти служитимеш!»

Віолончеліст, який щойно закінчив консерваторію. Нині - у гастрольному турі Європою у складі відомого українського оркестру. Вдома на нього чекає повістка.

І вже зовсім страшне: працівник провінційного музею пішов на фронт добровольцем, загинув у серпні під Дебальцевим. Цю людину можна і треба назвати: Віктор Голий, методист краєзнавчого музею Знам’янки на Черкащині.

Віктор Голий
Фото: tusovka.kr.ua
Віктор Голий

У мене питання: нам що, зовсім не потрібні науковці, викладачі, кінорежисери, музейники, виконавці класичної музики? Обов’язок громадянина і чоловіка? Я знаю, що ці люди були готові йти у військо добровільно, а Віктор Голий, власне, так і пішов. І тут їх все одно хтось мусив спинити, бо вони мають свої обов’язки перед Батьківщиною – навчати, досліджувати, знімати фільми, виконувати музику. То хай цим і прислужаться Україні.

Особливо цікава історія з музикантом, адже коли науковці та режисер після війни принаймні теоретично зможуть повернутися до своїх занять, то віолончеліста служба в армії прирікає на втрату професії у найпрямішому значенні цього слова. Пояснюю. Щоб виростити музиканта-струнника пристойного рівня, потрібно починати заняття років у шість, завершити навчання у консерваторії в 22-23 роки і далі підвищувати фаховий рівень все життя. Все це досягається щоденними кількагодинними вправами. Впродовж років! Людей, які здатні на подібні зусилля та ще й мають сякий-такий талант, по всій країні набереться, може, кілька сотень. І усі ці зусилля можуть виявитися марними, бо якщо молодий музикант, який вже досягнув певного фахового рівня, не гратиме кілька годин щодня, а вправлятиметься у стрільбі, він втратить кваліфікацію і відновити її буде майже неможливо. Я вже не кажу про, боронь боже, травми рук.

Так, я знаю, що кожне людське життя священне й неповторне, що у сільських школах бракує вчителів, але, даруйте за цинізм, педагогів численні педуніверситети щороку випускають тисячі, а консерваторія струнників – з десяток. Та й режисерів не більше. Що ж до науковців, то далеко не кожен випускник університету має хист до наукової чи музейної роботи.

Маю свою гіпотезу причин такої своєрідної мобілізації. Попри урядові обіцянки, що військкоматами керуватимуть чесні ветерани боїв у зоні АТО, там і досі сидять пузаті дядьки, які все життя брали хабарі як за «відмазку» від армії, так і за право у ній служити. Так-так, у мирний час чимало сільських батьків давали хабарі, щоб синів брали до війська попри хронічні болячки, бо після цього вони зможуть працювати міліціонерами чи охоронцями. І от хабарники у погонах дивляться у особову справу науковця-режисера-музиканта і вираховують, що цей «ботанік» точно не схоче служити, отже дасть хабара. А інтелігенти, як на зло, виявилися порядними та ще й затятими, не схотіли викручуватися і взяли до рук зброю.

Цих людей не можна відпускати, навіть якщо дуже просяться повоювати! Треба зробити все можливе, щоб повернути з фронту тих науковців та митців, які там опинилися чи за мобілізацією, чи з власної волі. Потрібно, врешті, переглянути принципи мобілізації.

Фото: Макс Левин

Не менш важливо, щоб суспільство переконало науковців та митців, що і в тилу вони можуть зробити для фронту чимало. Існують різні форми волонтерства, у яких ці люди можуть прислужитися своїми професійними вміннями.

Наприклад, Національний художній музей України провадить вельми успішний проект «Леви своїх не лишають». Лекції на різні теми, творчі вечори та концерти збирають численну публіку, яка приносить гроші, частина яких йде на допомогу пораненим, а частина акумулюється для майбутньої допомоги музеям, які нині опинилися у зоні АТО. Це тільки одна з лекційних та мистецьких ініціатив на допомогу фронту, яких по всій країні існує чимало. І усі вони дають подвійну користь: сприяють популяризації науки та мистецтва, роз’яснюють маловідомі загалу історичні факти та дають естетичну насолоду, коли йдеться про концерти й виставки, і, водночас, збирають кошти для військовиків. А кіношники ще з часів Майдану роблять проект Babylon-13 – знімають документальні фільми про доленосні події та простих людей, що рухають історію. Кожен науковець, музикант чи художник може взяти участь у волонтерському русі та водночас продовжувати свою роботу, яка знадобиться у мирний час.

Наостанок кілька банальних питань: коли повістки до війська почнуть отримувати сини владних або близьких до влади персонажів? І чому син генпрокурора має зайняти тепленьке чиновницьке місце, син бізнесмена з підмоченою репутацією – «охороняти» київські пам’ятки архітектури попри брак освіти, а справді цінні для України талановиті люди мусять наражатися на небезпеку? Коли нарешті почнуться реформи у силових структурах? Я не хочу, щоб ці питання залишалися риторичними. Чекаймо на відповідь.

Катерина ЛипаКатерина Липа, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram